В умовах ситуації, що розвивалася в Косово 1991 року, аеропорт «Слатіна» залишався стратегічним об’єктом, контроль над яким давав можливість з перевагою в часі розгортати оперативні угруповання військ для ефективного впливу на розвиток ситуації в регіоні. Українські підрозділи також були частиною миротворчих сил НАТО в Косово та стали свідками досягнутого компромісу в конфліктній ситуації навколо цього важливого об’єкта.
У той час українським миротворцям зі складу 14-го окремого вертолітного загону, сформованого на базі 3-ї бригади армійської авіації та 37-ї окремої спеціальної роти зі складу 95-ї аеромобільної бригади, які становили український контингент у складі сил НАТО в Косово, іноді доводилося чути від британських колег: «Бачите адміністративну будівлю аеропорту? Ми планували там розмістити свій штаб, але ж росіяни випередили нас».
Так в одному аеропорту співіснували два військові та ідеологічні супротивники. Невідомо, чим би закінчилось таке сусідство за іншого співвідношення сил, наприклад, якби воно було на користь росіян.
Марш-відповідь на операцію упередження
Марш російських десантників на аеропорт «Слатіна» став відповіддю на випередження на наземну операцію Альянсу в Косово. Після закінчення військової фази операції Північноатлантичного альянсу 10 червня 1999 року за рішенням Ради Безпеки ООН до краю були введені миротворчі сили НАТО. Крім введення військ до Косово через Македонію, розглядався також варіант розгортання коаліційних сил Альянсу через аеропорт «Слатіна». За планом миротворчої операції НАТО, це летовище 1999 року потрапило в зону відповідальності британського контингенту сил Альянсу в Косово. Саме британці повинні були забезпечити розгортання військ союзників на цій території через підконтрольний аеропорт під Приштиною.
Але існував й інший план — російський. Для позначення своєї присутності в епіцентрі балканських подій керівництвом Російської Федерації було прийнято рішення взяти під контроль аеропорт «Слатіна». Зараз важко сказати, які стратегічні плани мали російські керманичі щодо Балкан — військову угоду з керівництвом Сербії і розгортання спільного фронту проти сил НАТО, російську зону відповідальності й право голосу в складі угруповання військ Альянсу в Косові чи допомогу етнічним сербам. Проте, як свідчить історія, допомога православним братам декларувалася Росією завжди, але головним все ж було збереження імперського впливу в регіоні. Тож Росія розпочала власну активну гру на Балканах.
Хто перший встав...
Ще до закінчення повітряної фази операції сил Альянсу аеропорт «Слатіна» був взятий під контроль передовою групою СпП ГРУ ГШ ЗС Російської Федерації. Російський миротворчий контингент SFOR у Боснії і Герцеговині здійснив марш розосередженими колонами до Приштини і до ранку 12 червня 1999 року захопив летовище. Через розосередженість російської колони силами НАТО не був зафіксований початок її руху. Хоча, за свідченнями американських офіцерів середньої ланки, пересування окремих невеликих груп російської техніки спостерігалося військовою розвідкою багатонаціонального угруповання Альянсу. Про це доповідалось у вищі інстанції, але ж не було проведено належного аналізу та узагальнення наявної інформації.
Росіяни змінили маркування бойової техніки зі SFOR на KFOR, хоча й здійснювали рух під національними прапорами. Російські триколори дозволяли безперешкодно пересуватися по сербських територіях, а маркування KFOR мало приспати пильність албанських повстанців. Було б неправильно стверджувати, що маневр росіян був непомічений. Утім прогавлений його початок не дозволив командуванню сил НАТО на Балканах своєчасно спланувати кроки для заходу в аеропорт раніше, ніж це зробили російські десантники. Жорсткі часові параметри взяття росіянами аеропорту під контроль були обумовлені планами командування НАТО зайти в аеропорт 12 червня і підготувати його до прийняття літаків ВПС країн НАТО та подальшого розгортання сил Альянсу в Косовському краю.
Джентльменське оточення
Британська бронетанкова колонна прийшла на кілька годин пізніше. Російські десантники активними діями зашкодили введенню танків і посадкам вертольотів британського контингенту на летовище. Британці оточили та заблокували росіян. Існує версія, що за планами Росії невдовзі на злітну смугу аеропорту мали сідати військово-транспортні літаки ВПС РФ з підрозділами повітрянодесантних військ та важким озброєнням. У випадку нападу на російських десантників сил НАТО одним з можливих сценарних планів був вступ у військовий союз із Сербією, аби виступити єдиним фронтом проти військ НАТО на Балканах. Цей план був мало імовірний, але цілком успішний у разі його реалізації повною мірою. За оцінками військових експертів, Альянс не був готовий до повномасштабної наземної операції. Завдяки стриманості командування сил НАТО на Балканах, принциповій позиції Угорщини та Болгарії щодо заборони повітряного коридору для російських літаків та обмеженості військових ресурсів російського контингенту вдалося запобігти розвитку жорсткого військового сценарію між Росією та країнами НАТО. Отже, 200 російських десантників декілька днів залишались один на один з прибуваючими силами НАТО. Зрештою натовські сили змушені були годувати російський контингент, який потерпав від нестачі провіанту та питної води.
За відсутності стратегічних інтересів
З середини жовтня 1999 року аеропорт «Слатіна» почав приймати міжнародні рейси і отримав статус міжнародного. Навряд чи так було б, якби росіяни повністю його контролювали. Російські миротворці протримались у Косово до 2003 року та були виведені з краю, що супроводжувалося заявою начальника ГШ ЗС РФ щодо відсутності в Росії стратегічних інтересів на Балканах.
Цікаво, що всі військові конфлікти Центральної та Східної Європи після розпаду Радянського Союзу не обходились без участі Росії. Там, де Кремль втрачав стратегічні інтереси через присутність міжнародних військових контингентів НАТО або ООН, місцеве населення дуже швидко знаходило шляхи відбудови інфраструктури, реанімації економіки, налагодження повноцінного мирного життя. Там же, де Росія має стратегічні інтереси і присутній лише російський миротворчий контингент, досі лунають постріли, ллється кров, плачуть діти.
Сценарний трикутник
Сьогодні тривають дискусії щодо сценаріїв розвитку подій на Балканах залежно від військово-політичних пасьянсів 1991 року, що розкладались у трикутнику Росія-Сербія-НАТО.
На переконання експертів, перший сценарій передбачав бліц-угоду Росії з Сербією у випадку знищення британцями нечисленного російського контингенту з подальшим розгортанням російсько-сербського фронту проти сил НАТО на Балканах. Для Росії це був би найбільш бажаний сценарій в теорії, але практично Кремль не був готовий до відкритої конфронтації у Косово через складну економічну та внутрішньополітичну ситуацію. НАТО також не було готове до повномасштабної наземної операції.
За другим сценарієм російський контингент мав отримати окрему зону відповідальності з переважно сербським населенням — де-юре у складі сил KFOR, а де-факто не підконтрольну командуванню сил НАТО. Цей сценарій став би для Росії найбільш реальним з економічного, політичного та військового поглядів і дозволив би росіянам найбільш повно досягти своїх геополітичних цілей на Балканах — зберегти вплив та запобігти європейській та євроатлантичній інтеграції балканських країн шляхом підтримки сербських бойовиків зброєю, боєприпасами і підготовленими військовими спеціалістами.
Третій сценарій передбачав підписання таємної угоди між адміністрацією США та керівництвом РФ з метою імітування російської присутності у краї для запобігання масового відтоку сербського населення з Косово. Проте це було б занадто складно як для Російської Федерації, так і для США. Росія не могла собі дозволити гру такого високого порядку наприкінці 90-х років минулого сторіччя, вона була занадто вразливою, насамперед політично, для такого неформатного змагання із Сполученими Штатами, які не потребували російської допомоги для конструктивної співпраці з сербськими меншинами на албанських територіях. В американців було достатньо ефективних інструментів для мирної інтеграції сербів у новосформоване суспільство Косово та Метохії. Головним з цих інструментів була цивільно-військова взаємодія, яка передбачала комплекс заходів для соціально-економічного відродження краю і мала потужний бюджет.
За останнім із можливих сценаріїв Росія мала зберегти свою військову присутність на Балканах лише для надання допомоги етнічним сербам та всім православним християнам у регіоні. У принципі, допомога етнічним сербам та решті православних християн у регіоні була потрібна, але, на жаль, нею маскувалися меркантильні інтереси Росії на Балканах. Коли йшлося про збереження впливу в регіоні та послаблення позицій США і НАТО, інтереси сербських братів відходили на задній план.
Вмотивовані бажанням
На сьогодні експерти-міжнародники стверджують, що події п'ятнадцятирічної давнини дозволяють зробити деякі узагальнення. Насамперед стає очевидним, що за будь-яким конфліктом на етнічному та релігійному підґрунті стоять більш впливові країни, які прагнуть досягнення своїх економічних та геополітичних цілей, а вже потім врегулювання самого конфлікту. У випадку з Косово та Метохією втручання США та НАТО було обґрунтоване явним порушенням сербами прав і свобод етнічної албанської меншини в регіоні та наявними ознаками злочинів сербських військових проти людства.
Втручання ж Росії базувалося на намаганні запобігти поширенню західноєвропейських цінностей на балканські країни. Тобто на карті стояло питання цивілізаційного вибору балканських країн.
Окрім цього, всі сценарні плани мають спільну рису — це інструменти (реальні або евентуальні) збереження впливу в регіоні, які використовувались або могли використовуватися Росією за певних обставин. У західних країн був лише один потужний інструмент впливу на ситуацію — бажання народів балканських країн долучитись до європейських цінностей. І сьогодні це підтверджено вступом Сербії до ЄС.
Михайло Стефанович ЧЕРНОВ, полковник запасу, ветеран операцій з підтримання миру.
НАРОДНА АРМІЯ
| 
